Найпростіші обставини, які щоденно зустрічаємо у житті, є своєрідним знаком комунікації Бога з нами. Він спілкується з нами через них. Щось хоче нам сказати. Найчастіше ми не особливо проникаємося тим, що стоїть за тим чи іншим випадком, подією, особою. А дарма. Велике мистецтво – бачити у всьому цьому Його дію, Його Провидіння!
Вміння добачати Бога у зовні сірій щоденності робить наше життя цілісним, сенсовим. Якщо ми не навчилися цього, то воно перетворюється на звичний набір випадковостей. Ми раз у раз будемо дратуватися, що то не так і той не такий. І взагалі все довкола не так. Остаточно це провадитиме нас до виснаженості. Таке сприйняття обставин зроджує у нас постійний стан невдоволеності. Шукаємо винуватих! Ми ніби самі собі кажемо: «Ну чому це так…хочу так….чому я ніяк не встигаю.» А кінцево по-суті ми самі не дуже знаємо, що хочемо. Одним словом, мучимося і мучимо тих, що поряд. Я переконаний, що відчуття виснаженості у сучасних людей, здебільшого, зроджується не від завантаженості, а від не вірно виставлених преорітетів.
Ясний і погідний погляд на обставини життя народжується від довіри Богові. Коли усвідомлюємо, що Бог краще знає, що нам треба. Такий стан прийняття ситуацій буде провадити нас до вдячності, якщо навчимося чути цей утаємничений ритм дії Бога. Не дивлячись на зовнішні обставини, які вони є з точки зору звичного погляду людей – добрі чи не дуже – серце постійно буде вдячне, а тому мирне. Буде приймати усе, як з руки Божої. Якщо говорити мовою класиків християнського життя, то Господь відкриває нам таке бачення через досвід Божої присутності. Коли те, що нас оточує – все приносить радість, ми усім задоволені. Ніби усе, що навколо нас є у світлі, а це лише тому, що ми у світлі.
Коли втрачаємо стан Божої присутності, то відразу відчуваємо неймовірну різницю. Душа тужить за Богом і слізно шукає Його, щоб повернутися до втраченого раю, як наречена за возлюбленим і з трепетом очікує його відвідин.
